200 років з дня смерті Володимира Боровиковського
18 квітня минає 200 років з дня смерті відомого мистця, портретиста, іконописця Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825).
Талант-самородок і високопоставлені покровителі, відсутність академічної освіти і навчання у кращих майстрів, розквіт таланту і прихильність публіки, відхід з іконопису в портретний жанр, а звідти – в містицизм, гучна слава і слідом за нею забуття. Скромний іконописець, художник при імператорському дворі, містик – це все про одну людину – Володимира Боровиковського.
Володимир Лукич народився у Миргороді 4 серпня 1757 року. Тихе і мальовниче містечко, в якому роки юності майбутнього художника пройшли непомітно. У той час місто було центром козацького полку із резиденцією в Сорочинцях. Населення – переважно козаки і козацька старшина, яку прирівнювали до дворянства. До якого прошарку населення відносилась родина Володимира – достеменно не відомо. Проте його батько Лука Боровик і ще двоє його старших синів Василь та Іван розписували ікони в місцевих церквах. Володимир продовжив родинну справу та зайнявся церковним розписом. Його ранні роботи – яскравий приклад українського бароко.
Художник блискуче проявив свою майстерність у різних портретних формах. У його творчому доробку є камерні, парадні портрети, монументальні й інтимні роботи, а ще мініатюри. У цих полотнах простежується зміна тогочасних епох – від класицизму до ампіру.
Творчість Боровиковського являє собою злиття стилів класицизму і сентименталізму. Він є визнаним майстром портретної мініатюри. Художник тонко передавав внутрішній світ зображуваних ним людей. У жіночих образах Володимир Боровиковський втілював ідеал краси своєї епохи. Парадні портрети Боровиковського найбільш яскраво демонструють досконале володіння художником пензлем у передачі фактури матеріалу: м’якість оксамиту, блиск золочених і атласних убрань, сяйво дорогоцінних каменів.
Загалом Володимир Лукич створив близько 200 портретів своїх сучасників. Окремі твори Боровиковського зберігаються в музеях Києва: Національному художньому музеї і Національній картинній галереї.
В останні роки життя митець повернувся до релігійного живопису: до золотого мистецького фонду належать ікони його роботи для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро–Невської Лаври, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.
У 2000-х роках у рідному місті В. Боровиковського Миргороді одну з вулиць було названо ім'ям мистця, а наприкінці 2008 року в центрі міста на вулиці Миколи Гоголя було відкрито пам'ятник славетному землякові роботи скульптора Миколи Мірошниченка. У Полтаві один з бульварів мікрорайону Огнівка також носить ім'я Володимира Боровиковського.
Книга про життєтворчість В. Боровиковського «Українське малярство: В. Боровиковський» (Харків, 1931) доступна за посиланням: https://uartlib.org/downloads/VolodymyrBorovykovsky_uartlib.org.pdf?direct=1
