Безбар’єрність як елемент реалізації прав людини: аналіз законодавства та судової практики
Безбар’єрність є ключовим аспектом забезпечення рівних можливостей для всіх громадян. Вона охоплює фізичну, інформаційну, цифрову та соціальну доступність, що є невід’ємною частиною реалізації прав людини, закріплених у міжнародних і національних нормативних актах. Побудова інклюзивного, доступного та рівноправного суспільства є одним із ключових пріоритетів державної політики України.
Безбар’єрність тісно пов’язана з реалізацією низки фундаментальних прав, закріплених у міжнародних і національних актах: право на свободу пересування;
право на освіту і працю; право на участь у культурному житті; право на доступ до правосуддя.
Міжнародні та національні акти закріплюють обов’язок держави створювати умови для рівного доступу громадян до всіх сфер життєдіяльності:
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, ратифікована Україною у 2009 році, зокрема в статті 9, встановлює зобов’язання держав-учасниць забезпечити доступність фізичного середовища, транспорту, інформації та послуг для осіб з інвалідністю.
Конституція України (стаття 24) гарантує рівність громадян у правах та забороняє будь-які форми дискримінації.
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає створення безперешкодного середовища для реалізації прав осіб з інвалідністю.
Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України
від 25 березня 2025 р. № 294-р), визначає пріоритетні напрями державної політики у сфері забезпечення безбар’єрності у шести ключових напрямах: фізична, інформаційна, цифрова, суспільна та громадянська, освітня, економічна.
Аналіз судової практики свідчить про поступове формування сталої позиції судів щодо важливості забезпечення доступності як елементу реалізації прав людини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2024 у справі № 640/11812/21 розглянув питання забезпечення політичних прав осіб з інвалідністю та послався на статтю 29 Конвенції про права осіб з інвалідністю. Суд підкреслив обов'язок держави забезпечити умови для ефективної участі осіб з інвалідністю в політичному та суспільному житті, зокрема шляхом забезпечення доступності процедур, приміщень та матеріалів для голосування.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2020 у справі № 554/1475/18 вказав на недотримання вимог Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, зокрема щодо забезпечення належного доступу осіб з інвалідністю до правосуддя та інших прав, передбачених Конвенцією. Суд підкреслив, що держава не виконала своїх зобов’язань щодо створення умов для реалізації прав осіб з інвалідністю, що становить порушення міжнародних стандартів.
Безбар’єрність – це не лише архітектурна доступність, а насамперед – втілення принципу поваги до людської гідності, рівності та інклюзії. Впровадження принципів безбар’єрності є необхідною умовою реалізації міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, а також критерієм ефективності державної політики.
Органи державної влади та місцевого самоврядування мають системно враховувати принципи безбар’єрності у своїй діяльності – при плануванні, проєктуванні, прийнятті рішень, наданні послуг. Такий підхід сприятиме формуванню доступного середовища для всіх громадян – незалежно від віку, стану здоров’я чи соціального статусу.
