18 червня виповнюється 90 років від дня народження Івана Яковича Нечитайла, українського письменника, члена Національної спілки письменників України
Іван Якович Нечитайло народився 1935 року в селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області в сім’ї селянина-колгоспника. 1954 року закінчив Білоцерківську середню школу. Працював у колгоспі, редакції районної газети «Ленінський шлях» (Велика Багачка). 1965 року закінчив Київський університет. Багато років працював у пресі – у Великій Багачці, Миргороді, Решетилівці, в Шишаках – на посту головного редактора районної газети.
Іван Якович писати почав рано, першого вірша написав ще у 16-річному віці. Роком свого народження як літератора Іван Нечитайло вважає 1952 рік . Тоді він уперше побачив своє прізвище під надрукованим у районній газеті віршем «На сінозбиранні» і отримав перший гонорар.
Мама йому казала: «Та ото такою безглуздою роботою займаєшся...», а коли одержав гонорара, купив костюм, каже: «Та воно ще й діло є...». 1954 року, познайомившись з творами юного автора, Павло Тичина побажав йому : «Хай росте талант Ваш. Він у Вас хоч і молодий, але ж яскравий». І пророчі слова метра української поезії збулися.
Працюючи в пресі, продовжував писати художні твори, які публікувалися у місцевих, республіканських газетах і журналах. З’являлися частенько й гумористичні твори у журналі «Перець». Це помітив і схвалив полтавець Олександр Ковінька: «Нахил до гумору у Вас є. А це головне, збирайте по зернині і творіть. Упевняю – вийде. Діло буде. Понесете людям сміх.
Не все зразу робиться. Школа і труд сміхотворні плоди принесуть… Пишіть, працюйте… Не вийшло досконало одне, друге, третє… вийде п’яте».
Хоч Іван Якович з самого початку писав багато поезій, першими, та ще й у республіканському видавництві, виходять книги прози – «Важкі борозни» і «Крутосхили». У них повісті і оповідання, написані запашною полтавською мовою про дуже непрості життєві ситуації, про складні людські характери, про наболіле в нашому суспільстві.
Як зазначив автор, у книзі «Важкі борозни» «з моїх оповідань поробили учнівські перекази, а з повістей – невеличкі оповідання».
Лише в наступних книжках зазвучала поезія Івана Нечитайла. Це – «Жайворонкове небо», «Поміж крутих берегів», «Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір'я», «Треба жити», «Сміх – не гріх», «Арабески – душі сплески», «Відлуння серця», «Під небом древньої Диканьки», «Труснула осінь золото з дерев».
Уся творчість письменника пов’язана тільки з Полтавщиною. У його доробку твори про славних полтавців – Марію Башкирцеву («Вічно молода Марія»), Миколу Гоголя («Свіча безсмертя»), Сашу Путрю («Небом осяяна»), Семена Антонця («Коваль не лиш своєї долі»). До 200-річного ювілею Тараса Григоровича Шевченка поет створив поему «Мар’янська осінь Тараса».
Іван Якович Нечитайло – член Національної спілки письменників України (з 1998), Національної спілки журналістів України (з 1961), Полтавської спілки літераторів (з 1992).
У 2008 році Іван Якович отримав обласну премію імені Панаса Мирного за віршовану повість «Вічно молода Марія», а в 2009 році —обласну премію імені Леоніда Бразова за книгу новел, оповідань і повістей «А життя дається раз…».
Черговою відзнакою його творчих зусиль став Диплом лауреата XIV Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» в номінації «Мовне багатоголосся» за книгу «Мереживо душі» (2013).
Як говорив сам Іван Нечитайло, віршів він не пише — вони пишуться самі, коли того вимагає душа і палає серце. Його поезії гріють серце читача, спонукають його до роздумів над життям: власним, суспільним, державним і міжнародним.
Тому його поетичні твори не мають тематичної спрямованості. Вони відповідають плину життя.
